29 листопада 2013 року
Семінар з правознавства
Тема: «Соціалізація учнівської молоді в процесі родинно-шкільного виховання»
На базі Костогризівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Краснова О.В.
Методист КУ «ЦРМК»
Створення виховного простору
Виховна система— це цілісний організм, який виникає у процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти виховання, їх діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє духовному розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного, за визначенням К. Ушинського, «духу школи». Серцевиною виховного процесу є особистість — її нахили, здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід, самовідданість, характер.
Метоювиховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал.
Одним із визначальних принципів виховної системи є взаємозв'язок: родини; вчителя; соціальних об'єктів; довкілля (освітнього простору).
Родина, її цінності є складниками суспільства, яке будується на родинних принципах співжиття, дбайливого ставлення до дитини на тих чинниках, що допомагають розкрити її творчий потенціал.
Залучення до співпраці управлінської, духовної, культурно-мистецької еліти та громадських інституцій створює унікальне середовище координації та інтеграції всіх ланок виховної системи.
Розуміючи українську національну систему виховання як самобутнє і водночас споріднене з вселюдським культурно-історичне явище, акцентуємо увагу на усвідомленні педагогами кінцевого результату своєї праці — виховання свідомого громадянина, патріота.
Організаційно-структурна модель виховання
Основні вимоги до створення виховного простору
• психологізація як здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;
• відкритість соціуму — діяти у співпраці з сім'єю, громадськістю;
• залучення дітей до розв'язання суспільно значущих і особис-тісних життєвих проблем — формувати досвід громадянської поведінки;
• розвиток творчого потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу;
• спонукання школярів до самостійного розв'язання власних життєвих проблем у нестабільному суспільстві;
• життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні і міжособистісні взаємини;
• педагогічна культура вчителів і вихователів, невід'ємними особливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність, розуміння, здатність до взаємодії;
• педагогічний захист й підтримка дітей у розв'язанні їхніх життєвих проблем та в індивідуальному саморозвитку, забезпечення їх особистісної недоторканості і безпеки;
• самореалізація людини в особистісній, професійній та соціальній сферах її життєдіяльності.
Реалізація сучасних технологій виховної роботи на практиці можлива на основі проектування розвитку особистості. Таким чином відбувається перехід від «педагогіки заходів» до педагогіки формування особистісних рис і якостей. У цьому підході основними елементами розвитку особистості виступають:
вікові особливості дитини;
власне зміст виховної діяльності як спільної діяльності вихователя і вихованця;
основні очікувані результати на певному етапі вікового розвитку, що складаються з трьох основних елементів, — набуті знання і цінності;
сформовані ставлення до себе, оточуючого природного і соціального світу;
життєві компетентності, тобто можливість діяти у конкретній життєвій ситуації відповідно до власних цінностей, ставлень та знань.
Коментарi