Матеріали семінару

29 листопада 2013 року

Семінар з правознавства

Тема: «Соціалізація учнівської молоді в процесі родинно-шкільного виховання»

На базі Костогризівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Краснова О.В.

Методист КУ «ЦРМК»

Створення виховного простору

Виховна система— це цілісний організм, який виникає у процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти вихован­ня, їх діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, мате­ріальна база), що сприяє духовному розвитку і саморозвитку осо­бистості, створенню своєрідного, за визначенням К. Ушинського, «духу школи». Серцевиною виховного процесу є особистість — її нахили, здібності, потреби, інтереси, соціальний досвід, самовідданість, характер.

Метоювиховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал.

Одним із визначальних принципів виховної системи є взаємо­зв'язок: родини; вчителя; соціальних об'єктів; довкілля (освітнього простору).

Родина, її цінності є складниками суспільства, яке будується на родинних принципах співжиття, дбайливого ставлення до дитини на тих чинниках, що допомагають розкрити її творчий потенціал.

Залучення до співпраці управлінської, духовної, культурно-мистецької еліти та громадських інституцій створює унікальне середовище координації та інтеграції всіх ланок виховної системи.

Розуміючи українську національну систему виховання як самобут­нє і водночас споріднене з вселюдським культурно-історичне явище, акцентуємо увагу на усвідомленні педагогами кінцевого результату своєї праці — виховання свідомого громадянина, патріота.

Організаційно-структурна модель виховання

/Files/images/модель.png

Основні вимоги до створення виховного простору

• психологізація як здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;

• відкритість соціуму — діяти у співпраці з сім'єю, громад­ськістю;

• залучення дітей до розв'язання суспільно значущих і особис-тісних життєвих проблем — формувати досвід громадянської поведінки;

• розвиток творчого потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного процесу;

• спонукання школярів до самостійного розв'язання власних життєвих проблем у нестабільному суспільстві;

• життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні і міжособистісні взаємини;

• педагогічна культура вчителів і вихователів, невід'ємними осо­бливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність, розуміння, здатність до взаємодії;

• педагогічний захист й підтримка дітей у розв'язанні їхніх життєвих проблем та в індивідуальному саморозвитку, забез­печення їх особистісної недоторканості і безпеки;

• самореалізація людини в особистісній, професійній та соці­альній сферах її життєдіяльності.

Реалізація сучасних технологій виховної роботи на практиці мож­лива на основі проектування розвитку особистості. Таким чином від­бувається перехід від «педагогіки заходів» до педагогіки формування особистісних рис і якостей. У цьому підході основними елементами розвитку особистості виступають:

вікові особливості дитини;

власне зміст виховної діяльності як спільної діяльності вихователя і вихованця;

основні очікувані результати на пев­ному етапі вікового розвитку, що складаються з трьох основних елементів, — набуті знання і цінності;

сформовані ставлення до себе, оточуючого природного і соціального світу;

життєві компе­тентності, тобто можливість діяти у конкретній життєвій ситуації відповідно до власних цінностей, ставлень та знань.

Кiлькiсть переглядiв: 306

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.